Мій жахливий щоденник. Уривок 2 Щастя в простих речах

- Значить отако... - почав мій неповторний бро,припершись до мене з пачкою вареників. - зараз ми оце все зготуємо (о він ще при цьому дожовував печиво).
Я розгубилася. Я не знала,що йому відповісти.
- Ну чого ти тупиш,малишка? - кокетливо вручив він мені холодну упаковку. - іди став воду. Ага,і ще постав воду на чай,я приніс вафлі.
- Ти хочеш навчити мене правильно харчуватись? - саркастично прицмонкнула я,вмикаючи електричну плиту.
- Я хочу,щоб ти припинила сумувати! - весело додав він,вже розпаковуючи вафлі.
- З допомогою їжі?
- О так. Коли людина поїсть - вона вже на 50 відсотків щасливіша!
- Можливо,з твоєю статурою і особливістю організму так...- оцінююче глянула я на його худорляву статуру.
   Бро їв відрами і ніколи не гладшав! І куди тільки дівались ті вареники.які він в себе запихав,заїдаючи закрутками,запиваючи чаєм і ще й дожовуючи солодащами. Як добре бути хлопцем - ніякої косметики,жодних дієт і плоский живіт,навіть при восьмиразовому харчуванні на день! Мій бро чудесна людина і я ніколи не припиню це повторювати! Він любить гітарку, балаканину,цитування різних авторів,якісь життєві фільми, поезії і смачно поїсти. Ну що ж ще потрібно для відчуття повного щастя?!
- Ти чула,що сьогодні Макс спустив в унітаз власні шкарпетки?
- Чудова інформація до вечері,бро.
- Угу. Я знав,що ти оціниш! - усміхнувся він на всі тридцять...так тридцять,бо два з них йому вирвали.
- То як це сталося?
- Все як завжди: сільський самогон творить дива.
- Гадаю,все не без трави?
- Ноо... - він вже почав тріскати вафлі.
- Свинюка! Та ж не жри всі вафлі! - реготала я.
   Бро на це тільки демонстративно відклав пачку,де залишилась лише одна для мене. Як завжди доведеться ділити на пів. Ця думка викликала у мене сміх. Хто як не бро може лише однією своєю присутністю так розрядити обстановку і змусити забути про всі проблеми на Землі?!
- А що в тебе? Чому ти завжди сумна?
- Мабуть.я така лише з тобою.
- Я викликаю у тебе лише смуток?
- Тому, що мало людей,з якими ти можеш бути справжнім.
- Це так...серйозно. - посерйознішав він. - Як давно ти це зрозуміла?
- З першого ж нашого обговорення книги! - засміялася я гучним сміхом.
   Вже через кілька хвилин я поставила тарелю(не тарілочку!) вареників на стіл. Звісно Бро вже встиг засервірувати наш стіл,витягнув банку сметани з холодильника(заздалегідь зачерпнувши собі ложку на пробу) і сам розділив вафлю. Бро по- дитячому потер долоньками,задоволено усміхаючись. Мій бро чудесна людина і я ніколи не припиню це повторювати!
- Ну,що ж,мала,незважаючи на те.що в тебе як завжди срач,повний дизфеншуй( його оказіоналізми неповторні),але я люблю хавати з тобою. І ще ти класно вариш вареники!
- Як мило. - реготала я. - Ти завжди такий об`єктивний в оцінюванні моєї кімнати та здібностей!
- Ну от що з тих пельменів,які варив вчора Макс: розлізлися.позлипалися і взагалі я дивуюся,як я це пропустив через свій стравохід?! - вже намив він по повній.
- Макс їх варив вже опісля того,як спустив свої шкарпетки?
- Неа...до. Після він вже точив нарізку.
   Чи не вперше я припинила сумувати. Мені не хотілося мислити про свою драматичну любов і трагічні думки,які випливають внаслідок цього, Всі мої терзання, тисячі поставлених крапок і як завжди,створені мною після них нових абзаців, десь відійшли на задній план. Сьогодні я вперше зрозуміла свого бро: як це радіти кожній миті, новому ранку, перегляду чергового фільму і навіть просто тому,що ти їси в компанії з близькою по духу людиною. Щастя в простих речах,які ми зазвичай ігноруємо. Близькість в духовній спорідненості,а не в ступені довіри. Адже не кожному можна довірити той 21 грам, який знаходиться десь в грудях,що потім покидає тебе.коли ти залишаєш життя. Не кожного перехожого в житті можна назвати другом. Але такого як мій бро немає ніде,я це точно знаю! Наші з ним розмови - це наш маленький світ, в якому немає суперечностей,бо це світ  лише наш, наші розмови - то наші з ним мандри у ньому. Все дуже просто.
(далі буде)
L. Berry